День військового журналіста — Ян Доброносов про фанатизм до війни та заробіток на депутатах

В Україні 16 лютого відзначають день військового журналіста — людей, які показують всьому світу криваві злочини РФ. Як Доброносов — парламентський фотограф, який з початком повномасштабної війни змінив кулуари Ради на позиції захисників на фронті, прифронтові міста, місця ворожих ракетних обстрілів. Його фото — це про оперативність, унікальність та історію. 

Про роботу на війні, заробіток та професійні мрії — в ексклюзивному інтерв’ю для Новини.LIVE. 

— До війни ти фотографував сумочки депутатів, чому потім все ж вирішив працювати на війні? 

—  Кожен чоловік цієї держави безпосередньо хоче бути причетним до перемоги нашої країни. Як я це можу зробити? У мене є камера, і я можу знімати. Можна і весілля знімати, але якщо казати егоїстично, то це навіть попитом не користується. А коли я працюю на фронті або на військових подіях, я почуваю себе дотичним до війни з боку моєї держави, яка є на боці правди. 

Таким чином я на якийсь відсоток ховаюся від війни, аби боронити з автоматом в руках. Але в цьому я може більш корисний, бо світова спільнота дивиться ваші і наші матеріали. Я фотографую, а ви — журналісти — все розповсюджуєте. 

— Ти часто кажеш, я фотограф, а не журналіст. Досі не відчуваєш себе журналістом?

— Журналісти дають комплексну картинку, копають інформацію. Я лише фотографую. Коли в мене питають, чи є контакти людини з фото, я кажу немає. Класне фото, класні люди, співчуваю, але я не знаю як їх звати. Отак в мене всі історії вже плутаються в голові, і я до себе не висуваю претензій. А вам, журналістам, треба все пам'ятати і знати точно. 

— Твоя унікальність — опинитися найшвидше в усіх місцях. Як тобі вдається? 

— Я користуюся Укрзалізницею. Навіть коли хтось мені каже, давай я тебе підвезу, то я обираю потяг. Бо багато в житті був у ДТП. На жаль, я не завжди потрапляю в пікові моменти, намагаюся побільше. Основний секрет — піднімати попу.

Мій принцип, щоб мати більше фотографій — треба більше їздити. Це зараз і сьогодні, не з понеділка. На жаль, ворог нам додає подій. Треба ще моторику мати в голові. 

— Це треба хотіти бути всюди. Дехто називає тебе фанатиком твоєї роботи, а як ти відчуваєш? 

— Я підтверджую ці слова і скажу, що мені подобається моя праця. Ми кажемо не про оце (показує на зруйнований будинок. — Ред.), а про мою працю. Я до війни полюбляв фотографувати сумочки, туфельки, обличчя. Бо це привертає увагу, мене вивчають депутати, служби, люди. 

В нашій професії є дуже крута штука. От приклад, без образ — моя знайома працює на касі в маркеті і в неї немає можливості вискочити за якусь межу. А я можу по-різному, в мене незрозуміла межа моїх перспектив, кар'єри. В мене через це є мотивація. 

Коли почалася повномасштабна війна, то де ще я можу себе застосувати — тільки це продається, тільки це на вустах людей, це цікаво, це подія.

Це історія, я роблю історію. Я не ставлюся до цього лише так, що це погано. Я вважаю, що Україна, як держава, тільки зараз виборює свободу, а я беру в цьому участь. На рівні фотографії, нічого собі. Сидіти в окопі більш важливо зараз, але через сто років будуть передивлятися фотографії. 

— Ти працюєш у різних куточках країни, де тобі найважче? 

— Я не асоціюю з містом, у всіх містах є як позитивні, так і негативні історії. Я відмічаю, що всі прикордонні території насичуюються особливостями — зникають молоді жінки, менше дітей, більше пенсіонерів і військових, всюди є люди, з якими сперечаєшся за позицію. На жаль, ворог працював над цим роками, люди помиляються. 

— В тебе є твоя найкраща, найулюбленіша робота? 

— В мене є фотографія, де два бійці ССО в Бахмуті в січні 2023 року сидять і грають в шахи.

Така ж сама фотографія по композиції є у Мессі з Роналду, де вони грають перед чемпіонатом світу в шахи. Була мрія, здійсненна чи ні, щоб зустрітися з ними — два фотографи, які робили фото, і ці дві пари, щоб сфотографувати четвірку. 

— Ми починали з того, що до війни ти був парламентським фотографом, а зараз розглядають можливість повернути медіа в кулуари. Ти повернешся? 

— Частково я вважаю, що я на це маю право. Колись така людина як Влад Содель фотографувала годинники, такі як я почали знімати смс політиків, це ми їх розвинули. На останньому скликанні працювали багато каналів,  ви нас обійшли. Але я вважаю, що це ми завели моду дисципліни в парламенті і т.д. Але, на жаль, ці локальні скандали в парламенті про смс чи сукню не мають впливу на державу. 

Хочу повернутися. Я хочу, щоб це глядач знав і почув — до війни я в парламенті заробляв гроші тим, що я вмів цей продукт продати — на Getty, на редакції. Для мене парламентський день — це була комерційна історія. В мене працювали два-три фотографа, хтось комусь доробляв фоторепортажі і т.д. Але зараз я роздивляюся це інакше, якщо нас пустять в парламент, то я буду там заробляти гроші, щоб більше їздити. 

Я хочу їздити, а мені не вистачає ресурсу. В мене чудова редакція, але стільки, скільки я хочу їздити, це жодна редакція не може перекрити. Таким чином я зможу себе підняти в активності, для мене це дуже важливо. Тоді ви мене будете бачити більше.

Видання Новини.LIVE вітає з професійним святом всіх військових журналістів. Ви робите надзвичайно важливу роботу. Бережіть себе, де б ви не були.